За відповіддю на це
питання я вирушив у сільську місцевість. Де побачив окрім гарної природи, озер
і безмежних полів - простоту, наївність та своєрідне бачення місцевих жителів
на виборчий процес, який охопив усю країну від почтових скриньок до екранів
телевізорів. Із побаченого роблю судження, які пов’язані з історичною складовою
формування сільського населення та сприйняття виборця очима кандидатів. І як
наслідок, поняття “гречкосії” у статті, набуває
широкої форми.
“Гречкосії” – це
люди важкої праці, трудівники селяни, годівники малих районів і великих міст, люди,
які звикли у поті чола поколіннями обробляюти свою землю під прапорами своєї
волі чи прапорами примусу комуністичної влади, народ, котрий пережив гніт “червоного
терору” та ледве виживає в період руйнації села часів незалежної України. Та
нажаль констатуємо той факт, що таких селян-трудівників все менше і менше, а
якщо бути більш відвертими, то більшість з них вже у поважному старому віці. Ці
люди вже зовсім не “гречкосії”, а залежна верства населення від пенсійних виплат і
пасивні власники земельних часток – паїв. Тому термін “гречкосії” сьогодні
асоціюється не з селянином-трудівником, а з іншою категорією. А саме з “щедрим кандидатом добродієм”, чиїх представників-агітаторів
можна побачити чи не в кожному селі та селищі. Такий “гречкосій” дивиться на світ іншими очима. Він бачачи злидні селянина,
ту важку ситуацію в яку селянин потрапив, привертає його заклопотану увагу
найпростішим нащо вистачає такому кандидату уміння – гречкою, продуктами
харчування, зрештою 50 – 200 гривнями. Кандидат такого ґатунку за усіма
законами цивілізаційності, вартий своїх же методів, заслуговуючи поразки перед ідейними програмами
інших кандидатів. Та як показує практика, кандидат-гречкосій, має усі шанси на
перемогу. Оскільки мешканець села, який виживає з клаптика своєї
землі та живності яку тримає, віддалений антиполітикою розвитку села від культурних
цінностей громадянин, в минулому “гречкосій”, а тепер “нужденний”, загнаний економічно-соціальною
ситуацією в своїй країні до такої межі, що такого роду пайок - здається йому “доброю
волею вчинку” та увагою до нього. Чим і користаються нові носителі поняття “гречкосії”,
а саме кандидати.
Розглянемо формулу:
За спостереженням,
яке провів відвідавши наші села, побачимо
наступну картину. Орендарями земельних часток – паїв в переважній
більшості є депутати або наближені до адміністрацій особи. Кандидати у депутати
є прив’язані до району по якому вони
балотуються: голови райдержадміністрацій, гендиректори агрофірм, інші
адміністративники. Гречка, яку
роздають такі кандидати, вирощується на цих самих земельних частках – паях. А
люди, які беруть цю гречку, є формальними власниками цих земельних угідь. Тобто
селянин уклав орендну угоду щодо свого паю з аграрною фірмою, на землі цього
селянина вирощують земельну культуру, а потім цьому ж селянину дають цю
земельну культуру у вигляді “вкрай турботливої допомоги” від кандидатів, які
мають доступ до великих запасів таких культур або до великих знижок на них.
Замкнуте коло прив’язаності усіх учасників процесу життя району, як
мешканців, так і кандидатів. Сарказм і гіркота простоти.
Хоча у багатьох
виникне питання: А могли і не дати ? На це також є відповідь: А могли і не
взяти ! Кожний таке явище
оцінює по-своєму. Не будемо забувати, що той хто бере - часто є нужденний, а
той хто дає - не нужденний, проте також бере, але в іншій формі та іншій
кількості. Адже лінія поведінки суспільства йде як зверху вниз, так і знизу
вверх. Все залежить від соціального статусу та можливостей, які цей статус може
принести. Відтак є люди, які беруть таку “допомогу”, а є які відмовляються, є
депутати, які зраджують своїх виборців та команду з якими йшли до влади, а є
які послідовні своїм принципам та ідеям.
(Стаття Артема Марченка)
