КОКТЕЙЛЬ “ВИБІР НАРОДУ”

Підсумовуючи результати парламентських виборів 2012 охоплює бажання проаналізувати логіку та критерії за якими виборець керувався обираючи ту чи іншу партію та кандидатів по одномандатних округах.

Помітно, що багатьох дивує досить пристойний результат ВО “Свобода” і “КПУ”. Хоча це є результатом двох складових. Перше: Виборці Свободи опиралися на захист традицій своєї країни, відстоювання своїх прав та свобод, зрештою за жорсткі дії у питаннях захисту наболілих проблем. Друге: Виборці комуністичної партії – це люди, які живуть спогадами минулого, яке аналізуючи далеко не світле, та вірою у соціалістичний рай, який дасть усім без винятку рівні можливості, тобто виборець партії комуністів – утопічний ідеаліст. Ці дві складові на фоні застою нашої держави мають яскравий вигляд, радикальних змін в політикумі бракує багатьом українцям. У цьому сегменті свободівці мають більш реалістичний вигляд, який підкріплений вірою та діями. Скептицизм аналітиків щодо того, що це межа тріумфу Свободи вкрай недоречний, оскільки фон стабільності ідеології свободівців має досить пристойну перспективу в середовищі опозиційних партій.

Наступні дві партії: об’єднана опозиція “Батьківщина” та партія “УДАР”. Впевнено можна віднести ці дві політичні сили до одного поля спрямування.  Як і Батьківщина так і УДАР декларують у своїх програмах демократичні цінності, боротьбу із владою, європейський вектор розвитку. Одна частина виборців голосувала за симпатії до лідерів об’єднаної опозиції, зокрема ув’язненої екс-прем’єра Юлію Тимошенко та молодого лідера Арсенія Яценюка, інша за високий спортивний авторитет у світі, відомого боксера, Віталія Кличка. Варто зазначити, що загроза поняття “тушкування” досить велика в новій парламентській фракції “УДАР”, оскільки партійний список викликав ще до виборів багато питань на рахунок стійкості до опозиційної діяльності. Якщо за прогнозами об’єднана опозиція породить кілька “тушок” для провладної більшості, що є порівняно не значною похибкою, то ударівці спроможні випустити цілу плеяду таких “тушок”. Як кажуть: Час покаже.

Що стосується партії влади – партії Регіонів, то тут питання щодо стабільності певного відсотка електорату не виникає. Регіонали з року в рік акумулюють свого виборця. Основні критерії: російський вектор співпраці, статус російської мови, схід і захід. Також варто відмітити доступ до адміністративного впливу. Не виникає сумнівів, що саме провладна партія навколо себе і буде формувати більшість у новому парламенті.

Найбільш цікавим є аналіз логіки виборця в районах та на селі. Це стосується західних та центральних регіонів України. Якщо 3/4 % виборців цього регіону обирає опозиційні партії, то тут питань практично не виникає, а от чому ці ж самі виборці обирають провладного кандидата чи самовисуванця від влади по одномандатним спискам, то така логіка вибору вкрай не зрозуміла: опозиційна партія + провладний кандидат = абсурд.

Очевидно є проста формула: Маєш гроші та адміністративний вплив – прямуй обиратися в село ! Адже повертаючись до своєї статті “Гречкосії – хто вони?”, наївність та простота заміського жителя, в переважній більшості - беззаперечний факт. Будемо відвертими: місце залякування, підкупу та шантажу, тим більше в глубинці регіонів, нажаль давно звична справа.

(Стаття Артема Марченка)

НАРОД ОБРАВ ОПОЗИЦІЮ! МАЖОРИТАРНИКИ ОБЕРУТЬ ВЛАДУ?

Закінчилося голосування, проте виборчий процес триває. Основними принциповими питаннями стоять захист голосів, показники мажоритарних округів та зрештою формування більшості. Не легкий пакет задач і питань.

За даними національного екзитполу та екзитполів усіх авторитетних компаній опозиційні партії отримали перевагу над партіями влади, оскільки їх перевага склала понад 10%, що у політиці є переконливим відривом і як наслідок підсумковою оцінкою. Та особливістю парламентських виборів 2012 року є те, що окрім виборів партійних списків, ми обирали мажоритарних кандидатів – 50/50. Отож формування більшості у новому парламенті будуть формуватися з двох частин: партій, які пройшли до верховної ради, та мажоритарників, які пройшли по округах за якими обиралися. Якщо питання по партіях теоретично визначені, то питання по мажоритарних обранцях залишаються закритими.

Отже спробуємо оцінити шанси опозиції та влади на прихільність до своєї сторони обранців з округів:

Перше на що потрібно звернути увагу, це те, що середня область Заходу країни містить близько 5-7 виборчих округів, тобто з кожної області буде обрано така ж кількість депутатів, а наприклад в Донецькій області 21 округ, Дніпропетровській 17 округів, Харківській 14. Не секрет, що Захід акумулює опозиційного виборця, а Схід провладного. Перевага як бачимо на стороні влади.

Друге на що потрібно звернути увагу, це депутати самовисуванці. Переважна більшість мажоритарників, які претендують на перемогу, це або бізнесмени або впливові адміністративними, інша частина – це ідейні, їх меншість. Чию позицію, влади чи опозиції, займе впливовий бізнесмен або чиновник вирахувати не важко, оскільки їх подальша успішність у введені справ безперечно залежить від влади. Лише меншість таких депутатів спроможні вистояти і залишитися в опозиції. Отож влада у цьому питанні також отримує перевагу.

Третє на що потрібно звернути увагу, це питання якості депутатів, які пройшли по партійній лінії. За це перед своїми виборцями відповідають партійні лідери. Як показує практика, далеко не усі опозиційні представники взмосі протистояти спокусі перед великими сумами грошей, бізнес та іншим інтересам.

Підсумовуючи, можемо сказати, що перемога опозиційних партій за списками на парламентських виборах, це ще не ознака формування більшості. Ці вибори за своєю формулою є специфічними. І ця специфіка дає перевагу більше владі аніж опозиційному табору. Подальші події виборчих підсумків залежать, як бачимо, від багатьох факторів реалій української політики. Те, що влада акумулює усі можливі способи для створення провладної більшості у парламенті не має сумнівів, а от для опозиційних партій це є своєрідна висота, тест на якість та уміння домовлятися між собою.  

(Стаття Артема Марченка)

ГРЕЧКОСІЇ – ХТО ВОНИ ?

За відповіддю на це питання я вирушив у сільську місцевість. Де побачив окрім гарної природи, озер і безмежних полів - простоту, наївність та своєрідне бачення місцевих жителів на виборчий процес, який охопив усю країну від почтових скриньок до екранів телевізорів. Із побаченого роблю судження, які пов’язані з історичною складовою формування сільського населення та сприйняття виборця очима кандидатів. І як наслідок,  поняття “гречкосії” у статті, набуває широкої форми.

“Гречкосії” – це люди важкої праці, трудівники селяни, годівники малих районів і великих міст, люди, які звикли у поті чола поколіннями обробляюти свою землю під прапорами своєї волі чи прапорами примусу комуністичної влади, народ, котрий пережив гніт “червоного терору” та ледве виживає в період руйнації села часів незалежної України. Та нажаль констатуємо той факт, що таких селян-трудівників все менше і менше, а якщо бути більш відвертими, то більшість з них вже у поважному старому віці. Ці люди вже зовсім не “гречкосії”, а залежна верства населення від пенсійних виплат і пасивні власники земельних часток – паїв. Тому термін “гречкосії” сьогодні асоціюється не з селянином-трудівником, а з іншою категорією. А саме з “щедрим кандидатом добродієм”, чиїх представників-агітаторів можна побачити чи не в кожному селі та селищі. Такий “гречкосій” дивиться на світ іншими очима. Він бачачи злидні селянина, ту важку ситуацію в яку селянин потрапив, привертає його заклопотану увагу найпростішим нащо вистачає такому кандидату уміння – гречкою, продуктами харчування, зрештою 50 – 200 гривнями. Кандидат такого ґатунку за усіма законами цивілізаційності, вартий своїх же методів,  заслуговуючи поразки перед ідейними програмами інших кандидатів. Та як показує практика, кандидат-гречкосій, має усі шанси на перемогу. Оскільки   мешканець села, який виживає з клаптика своєї землі та живності яку тримає, віддалений антиполітикою розвитку села від культурних цінностей громадянин, в минулому “гречкосій”, а тепер “нужденний”, загнаний економічно-соціальною ситуацією в своїй країні до такої межі, що такого роду пайок - здається йому “доброю волею вчинку” та увагою до нього. Чим і користаються нові носителі поняття “гречкосії”, а саме кандидати.

Розглянемо формулу:  

За спостереженням, яке провів відвідавши наші села, побачимо  наступну картину. Орендарями земельних часток – паїв в переважній більшості є депутати або наближені до адміністрацій особи. Кандидати у депутати є прив’язані до району по якому вони балотуються: голови райдержадміністрацій, гендиректори агрофірм, інші адміністративники. Гречка, яку роздають такі кандидати, вирощується на цих самих земельних частках – паях. А люди, які беруть цю гречку, є формальними власниками цих земельних угідь. Тобто селянин уклав орендну угоду щодо свого паю з аграрною фірмою, на землі цього селянина вирощують земельну культуру, а потім цьому ж селянину дають цю земельну культуру у вигляді “вкрай турботливої допомоги” від кандидатів, які мають доступ до великих запасів таких культур або до великих знижок на них. Замкнуте коло прив’язаності усіх учасників процесу життя району, як мешканців, так і кандидатів. Сарказм і гіркота простоти.

Хоча у багатьох виникне питання: А могли і не дати ? На це також є відповідь: А могли і не взяти ! Кожний таке явище оцінює по-своєму. Не будемо забувати, що той хто бере - часто є нужденний, а той хто дає - не нужденний, проте також бере, але в іншій формі та іншій кількості. Адже лінія поведінки суспільства йде як зверху вниз, так і знизу вверх. Все залежить від соціального статусу та можливостей, які цей статус може принести. Відтак є люди, які беруть таку “допомогу”, а є які відмовляються, є депутати, які зраджують своїх виборців та команду з якими йшли до влади, а є які послідовні своїм принципам та ідеям.

(Стаття Артема Марченка)