Закінчилося
голосування, проте виборчий процес триває. Основними принциповими
питаннями стоять захист голосів, показники мажоритарних округів та зрештою
формування більшості. Не легкий пакет задач і питань.
За даними
національного екзитполу та екзитполів усіх авторитетних компаній опозиційні
партії отримали перевагу над партіями влади, оскільки їх перевага склала понад
10%, що у політиці є переконливим відривом і як наслідок підсумковою оцінкою.
Та особливістю парламентських виборів 2012 року є те, що окрім виборів
партійних списків, ми обирали мажоритарних кандидатів – 50/50. Отож формування
більшості у новому парламенті будуть формуватися з двох частин: партій, які
пройшли до верховної ради, та мажоритарників, які пройшли по округах за якими
обиралися. Якщо питання по партіях теоретично визначені, то питання по
мажоритарних обранцях залишаються закритими.
Отже спробуємо
оцінити шанси опозиції та влади на прихільність до своєї сторони обранців з
округів:
Перше на що
потрібно звернути увагу, це те, що середня область Заходу країни містить
близько 5-7 виборчих округів, тобто з кожної області буде обрано така ж
кількість депутатів, а наприклад в Донецькій області 21 округ,
Дніпропетровській 17 округів, Харківській 14. Не секрет, що Захід акумулює
опозиційного виборця, а Схід провладного. Перевага як бачимо на стороні влади.
Друге на що
потрібно звернути увагу, це депутати самовисуванці. Переважна більшість
мажоритарників, які претендують на перемогу, це або бізнесмени або впливові
адміністративними, інша частина – це ідейні, їх меншість. Чию позицію, влади чи
опозиції, займе впливовий бізнесмен або чиновник вирахувати не важко, оскільки
їх подальша успішність у введені справ безперечно залежить від влади. Лише
меншість таких депутатів спроможні вистояти і залишитися в опозиції. Отож влада
у цьому питанні також отримує перевагу.
Третє на що
потрібно звернути увагу, це питання якості депутатів, які пройшли по партійній
лінії. За це перед своїми виборцями відповідають партійні лідери. Як показує
практика, далеко не усі опозиційні представники взмосі протистояти спокусі
перед великими сумами грошей, бізнес та іншим інтересам.
Підсумовуючи,
можемо сказати, що перемога опозиційних партій за списками на парламентських
виборах, це ще не ознака формування більшості. Ці вибори за своєю формулою є
специфічними. І ця специфіка дає перевагу більше владі аніж опозиційному
табору. Подальші події виборчих підсумків залежать, як бачимо, від багатьох
факторів реалій української політики. Те, що влада акумулює усі можливі способи
для створення провладної більшості у парламенті не має сумнівів, а от для
опозиційних партій це є своєрідна висота, тест на якість та уміння домовлятися
між собою.
(Стаття Артема Марченка)
