понеділок, 25 лютого 2013 р.

БЕЗДОГЛЯДНІ ДІТИ












Куріння, алкоголізм, токсикоманія, наркоманія, туберкульоз, венеричні захворювання, різноманітні віруси і хвороби, жебрацтво, злочинна діяльність, насильство, жорстокість, беззахисність – не дитячі поняття в існуванні безпритульних дітей.
Не важко здогадатися, що чекає на них …
Сьогодні здавалося б у суєті буденних справ та особистісних проблем нас це не стосується, проте завтра такого роду апатією та байдужістю ми породжуємо в перспективі XXI століття нову хвилю дегенерації суспільства, яке вже розгорнулося після зубожілого становища в нашій державі.
(Публікація Артема Марченка)

середа, 20 лютого 2013 р.

ДИТЯЧА БЕЗПРИТУЛЬНІСТЬ – ЗАКРИТА ТЕМА УКАЇНСЬКИХ ПОЛІТИКІВ

Стаття спрямована до уваги народних обранців та чиновницького класу - користувачів Facebook і усіх читачів нашого блогу
Влада і опозиція, політичні ток-шоу одноманітного тематичного характеру, постійні дійові особи – сукупність, яка заполонила наш медійний простір.  Широке обговорення питань соціального характеру, самі собою, відійшли далеко в сторону поодиноких повідомлень телевізійних програм накшталт “Поговоримо”. Таке враження, що життя величезного українського соціуму складається лише з проблем нескінченного політичного серіалу.
Беззаперечно, кон'юнктура системи держави відіграє важливе значення у розвитку країни. І це питання потрібно всебічно обговорювати в призмі оцінок її форм управління. Проте є ще суспільство, як основа, зі своїми злободенними питаннями та проблемами.
Ряд таких вкрай важливих труднощів, вже давно вийшли за рамки норм в фазу катастрофічних показників, які зрештою мають вирішуватися делегованими від цієї самої спільноти представниками. Нагальне вирішення таких питань є першочерговим завданням влади та законодавчої гілки перед лицем тих, хто делегував їх не лише управляти, а вирішувати та відповідати. Влада і опозиція в такій ситуації має бути всебічно зацікавлена у подоланні будь-яких ганебних кризових явищ. Першим кроком у вирішенні цих проблем є всебічне обговорення, акцентуація, побудова стратегії – це являється показником стурбованості і прагненням подолати кризу, а не буденним замаскованим відстороненням від проблем у вигляді “браком коштів”.   
Однією з таких актуальних проблем, яка набула масштабів безпрецедентних показників, є дитяча безпритульність. За даними статистики українських служб, армія бездоглядних дітей складає тисячі осіб, за даними міжнародних організацій кількість дітей без опіки в рази більша ніж статистичні дані України. Можемо з впевненістю сказати, що ця кількість складає страшну цифру в сотні тисяч осіб. Хоча конкретні цифри всезагально не афішуються, вони сильно відрізняються в залежності від зацікавленості у правді. Взагалі можемо простежити, що профільні міністерства навіть на своїх офіційних сайтах приділяють цьому питанню обмаль уваги – такі хлопці та дівчата не є потенційним електоратом. Не говорячи вже про ціленаправлену діяльність у вирішенні проблеми дитячої бездоглядності.
За 21 рік незалежності, як показує практика, питання безпритульності дітей лише загострюється. Так, звичайно гроші та консолідація соціальних служб на подолання проблеми  в якійсь мірі приділяються, проте проблема залишається вкрай актуально відкритою. Очевидним фактом залишається не достатнє фінансування та слабка акумуляція сил на подолання проблеми, або логічне припущення щодо розкрадання коштів на поставлені цілі в боротьбі із цим жахливим соціальним явищем. В такому разі, цілком очевидно, ці кошти йдуть на забезпечення іншого характеру: навчання в європейських країнах, гроші на бізнес, нерухоме майно, автомобілі для власних дітей тих чиновників, які мають доступ до розподілення і витрат бюджету, котрий направлений на боротьбу із дитячою бездоглядністю.
Ми часто чуємо справедливе твердження - “чужих дітей не буває !”. На превеликий жаль, як показує ставлення держави і нашого суспільства зокрема, ще й як бувають. Адже по суті виявляється ці діти нікому не потрібні. Мова не йде про якогось роду соціальну “зрівнялівку” чи боротьбу із заможним життям, мова йде про елементарні закони формування та існування здорового громадянства. Громадськості де діти мають жити в повноцінних родинах, як мінімум в дитячих будинках, бути нагодовані, забезпечені охайним одягом, отримувати належну освіту, повноцінно соціалізуватися, мріяти про нормальне майбутнє і забезпечуватися гарантіями супроводу. Замість цього, такі діти мріють про шматок хліба, про цигарки, алкоголь, клей, наркотики, ведуть не контрольоване розпусне життя і як наслідок хворіють всеможливими страшними хворобами. Більше того, окрім девіантної поведінки у вигляді жебрацтва, злочинності, наркоманії, діти без опіки підпадають у ризик рабства у власній державі, насилля з боку педофілів та торгівлі дітьми за кордон.
У післявоєнні часи проблема дитячої безпритульності була в короткі терміни подолана, хоч система радянських інтернатів була далеко не ідеальною за своєю формою, проте систематичною у своїй діяльності викорінення явища. Зараз ми живемо в мирний час, та війна триває, проте вже не військова, а соціальна. По суті можемо стверджувати, що ці діти є в жахливій зоні небезпеки жорстокого світу, який їх оточує. Вони у всій цій ситуації є беззахисними, безпорадними, безвідповідальними у своїй волі. 
Висновок лише один. Ганьба законодавчому органу, виконавчій владі, регіональним чиновникам, всім хто відповідає за це питання, нам громадянам ! Адже саме ми породили суспільство де сотні тисяч дітей живуть без опіки над ними, на вулиці, не в благополучних сім’ях, які від проблем низького рівня життя в Україні впадають в алкоголізм, наркоманію та розпутство. При цьому питання ми ставимо не в ракурсі всенародної трагедії, а в ракурсі звичайної статистики, яку намагаємося приховати і взагалі пройти повз цієї проблеми.
Нажаль діти у всій цій ситуації і надалі залишаються приречені на суцільні злидні в своєму не дитячому житті.
(Стаття Артема Марченка)

неділя, 10 лютого 2013 р.

ЧОМУ НЕ СТАЛІНГРАД

Методи копіювання, рерайт та інші види плагіату в статті не використовувалися !

На початку лютого минула 70-а річниця Сталінградської битви. Подія, окрім історичної важливості переломного моменту в ході фашистсько-радянської війни, має ще й суспільно-моральнe значення. Беззаперечно бій за своїми масштабами не мав подібних аналогів в історії людства, ознаменувався надзвичайною хоробрістю солдат Червоної армії і мирного населення, яких залишили стояти на смерть без жодного кроку назад в страшному пеклі війни. Героїзм, наслідки, трагедію баталій 1942-1943 років в межах міста на Волзі ніхто не бере під сумнів. Інша справа це бурхлива, антиморальна, виправдовуюча тиранію ініціатива “сталіністів”, громадських організацій, чиновників високого федерального рівня щодо перейменування міста Волгоград у Сталінград,  який носив це ім’я з 1925 по 1961 роки і тим самим увіковічити пам’ять “мудрого батька народів” Йосипа Віссаріоновича Сталіна (Джугашвілі).
В спробі аргументувати свою позицію, прихильники “вождя”, використовують ряд власних поглядів та суджень спрямованих на пропаганду і “замилювання очей” власне на прозорість історичного минулого ІІ Світової війни в призмі ролі Сталіна в ній.
Досліджуючи і аналізуючи всебічність цієї теми намагався детально виокремити основні положення прихильників сталінізації та дати широку оцінку їхнім найпопулярнішим доводам пропаганди.
  

Одним із головних чинників ідеї “сталіністів” перейменувати Волгоград в Сталінград є те, що таким кроком стара-нова назва більш коректно і справедливо підкреслює героїзм учасників боротьби проти фашистських загарбників, характеризує важливість значення події та наслідки трагедії в очах очевидців і загиблих, стимулює нащадків до пам’яті героїчних подій.
Щоб протистояти цій логіці потрібно чітко розуміти моральну, цивілізовану, духовну сторону питання. У разі підтримки акту перейменування міста Волгоград у Сталінград, з боку російської влади та народу, означатиме визнання тоталітаризму як норми суспільного буття. А значить взяти на себе відповідальність виправдати страшенні голодомори проти народів Радянського Союзу (зокрема більш як 10 млн. українців 1 ); визнати  ГУЛАГ як прийнятну боротьбу з цілими класами спільнот (більш як 15 млн. відправлених у заслання 2 ); взяти за основу методи НКВС як модель правоохоронної системи; орієнтирами моральності обрати почуття страху, доноси, наклепи, приниження особистості, бездуховність. 
  

Наступна популярна ознака серед прихильників більшовицької назви - повернення історичної справедливості. Мовляв град з гордо піднятою головою носив назву ім’я великого генералісимуса. І лише після знаменитого ХХ з’їзду КПРС, де була піднята тема “культу особистості Сталіна”, місту надали нове ім’я - Волгоград. На їх думку історична “не справедливість”, таким чином, має бути виправлена. Хоча при цьому не повертаються до більш ранніх фундаментальних часів. 
Повертаючись до історичної довідки, місто Волгоград носить саме цю назву із 1961 року до сьогодні, таким чином сучасне ім’я спрямоване нейтрально-політичною складовою. Найменування Сталінград існувало з 1925 по 1961 рік, що також слугує підтвердженням культу Сталіна, його манії величі та самолюбові до своєї персони. Оскільки назву місто отримало безпосередньо в роки його правління. А насправді першочерговою, багатовіковою, історичною назвою поселення є – Царицин. Саме таке ім’я місто отримало в етапах свого заснування і проіснувало з цією назвою більше 300 років із 1589 по 1925 рік (офіційні роки історії міста Волгоград 3 ) допоки більшовики не розгорнули свою тиранію, а “вождь” не почав насолоджуватися собою і не лише скрізь культивувати свою персону, проте на ранніх етапах свого головування державою увіковічувати себе в назвах міст. Тому, якщо опиратися виключно на першоджерела історичної справедливості, то більшовики  далеко не першочергова  віха російського буття. Хоча візьму на себе сміливість заявити - найбільш жахлива.
     

Відбувається також стрімке суспільно-політичне нав’язування думки мешканцям Волгограда про неосяжну честь для городян жити в місті під гордою назвою Сталінград, а підтримка з їх боку такої ініціативи - є їхнім невід’ємним громадянським обов’язком перед пам’яттю трагічних подій.
Мову про іншу сторону історії, прихильники "кровавого більшовика", звичайно і не думали брати до уваги. Не говорять вони, тим же мешканцям сучасного Волгограда, про ціленаправлене або просто байдуже ставлення "червоних керманичів" до мирного населення. А саме дітей, жінок, поранених військовослужбовців, яких свідомо чи по суті безвідповідальності вчасно не евакуювали із міста. В результаті цього величезну кількість беззахисних людей настигнула смерть(більш детальні відомості евакуації мирного населення Сталінградської битви за посиланням 4 ). Мовчать вони і про “пакт Молотова - Ріббентрома”, котрий по-суті дав поштовх до розгортання ІІ Світової війни. Ні слова не говорять про репресії офіцерського цвіту Червоної армії напередодні війни із армією Вермахта (більш детальні відомості репресій в рядах РККА 1937-1938 років за посиланням 5 ). Не згадують про відвоювання радянських міст у фашистів, за будь-яку ціну людських жертв, спеціально до урочистих святкових дат комуністичної ідеології. Взагалі замасковують очевидний факт, що для Сталіна і радянських керманичів "людське життя" - це лише не варта будь-якої уваги статистика. 


Ще одним фактором логіки “сталіністів” – за Сталінград, є поняття стрімкої індустріалізація в період керівництва державою Йосипом Сталіним. На їх думку будівництво заводів, фабрик, розвиток інфраструктуру – це одна із основних особистісних заслуг голови Радянського Союзу. Тому повернення місту його більшовицьку назву, слугуватиме ознакою “справедливої” шани та подяки “вождеві народу”, за великий внесок в розбудові комуністичного ідеалізму.
Виникає ряд послідовних питань до теоретиків і прихильників даної концепції думок. Що повинно слугувати ціннісним орієнтиром для сучасного людства ? Можливо гвинтик, мотор, літак, цілий завод чи поняття індустріалізації загалом ? Очевидно, що сучасне розвинуте суспільство ставить собі за мету духовну складову людських цінностей, таких як гідність особистості, право на захист, свободу думки, релігійні переконання, право на приватну власність, життя як найбільша цінність. (Згідно оцінок масштабів сталінських репресій постраждало близько 40 млн. осіб 6 ). Росіяни повинні дати чітку відповідь собі ! Хто вони і яким ідеалам наслідують ?


Підкріплюється системною пропагандою думка про те, що Сталінград як носій імені Сталіна - це символ не всеосяжних репресій, а вкрай вимушених і головне доцільно виправданих дій “батька народів” в боротьбі із ідеологічними ворогомами, які заважали будувати “щасливе комуністичне майбутнє і безтурботне життя” в безкраїх просторах радянської держави.
Дивлячись на хворобливий погляд думок “ньюбільшовиків” достатньо лише поглянути правді в очі, і зі здоровим глуздом оцінити жахіття сталінської доби, тоді абсурдність їх доводів втрачає будь-яку вагу. Адже не можуть слугувати орієнтирами життя цивілізованого суспільства приниження та покора як норма політичної системи; голодомор як метод терору; знищення селянства як самобутнього класу; депортації цілих укорінених народів за етнічною ознакою (більш детальні відомості депортацій народів СРСР за посиланням 7 );  винищення інтелігенції як самосвідомого і творчого прошарку населення, тим самим викорінювати  свободу думки та розвитку; знищення релігії і духовенства, намагання зробити з християнської душі безбожників і слуг “світлої комуністичної ідеї”.


Також ідея перейменування з боку “сталіністів” всебічно нав’язується з огляду “величного" символізму та пам’яті в історії Росії про видатне минуле та горду пам’ять славетного більшовицького кормчого, мудрого стійкого реформатора, талановитого рятівника полководця Сталіна. Слідом за цим відбувається стрімке навішування не популярних серед російського суспільства в основній своїй масі різноманітних ярликів. Мовляв проти назви Сталінград можуть виступають лише нетерпимі до російського духу ліберали та русофоби, а істинний сучасний патріот Росії просто зобов’язаний гордитися постаттю Сталіна та історичним минулим подій під його керівництвом.
Очевидно, що не обов’язково бути лібералом чи русофобом аби зрозуміти просту істину моралі – людина залишається в чистому образі людини лише тоді, коли поважає та слідує цінностям недоторканної свободи і думки особистості. “Сталінізм” в свою чергу та всі пов’язані з ім’ям Сталіна синоніми наслідування – це ніщо інше, як свідоме виправдання тоталітаризму і маніакальний погляд на закони існування суспільства в обмеженій для свого повноцінного життя формі в призмі тотального контролювання з боку політичного режиму, який супроводжується виключно методами насильства. Тому психологічний тиск сталінізації на свідомість російських громадян, особливо на молоде покоління, є не просто профанація з боку ідеологів культивування методів жорсткої форми правління, а ціленаправлене виправдання злочинів тодішнього радянського керівництва очолюваним “батьком народів” в трансформований псевдо героїзм і псевдо ефективність блага. Мета такої політики одна – історичні дивіденди минулого, сьогодення, майбутнього сучасної Росії в очах власного народу і світової громадськості.
       

Доцільність перейменування Волгограда в Сталінград підкріплюють також тезою комерційної складової питання, мовляв розкривається неймовірні туристичні можливості, за допомогою яких виграють мешканці міста і безпосередньо б’юджет.
Використовувати ім’я Сталіна як бренд в комерційних цілях, це не лише нице блюзнірство, а й посилаючись на відомі нам факти злочинної діяльності кровавого більшовика - ознака низького рівня освіченості і здорового глузду. Уявімо, що німецький уряд за ініціативи спільнот приймає ультрарадикальне рішення про перейменування одного із своїх міст в честь ім’я Адольфа Гітлера в цілях привабливості туристичних мас. Опираючись на вперту логіку “сталіністів” щодо стрімкої індустріалізації в часи правління “вождя” радянських народів, “фюрер” нацистів також заслуговує на увіковічення його ім’я в назвах німецьких міст, оскільки в часи його керування індустріалізація фашистської Німеччини мала показники сплеску великого розквіту. В сучасних умовах прагнення до цінностей життя людини подібні ідеї фактору промисловості звучать абсурдно. І це дійсно абсурд. Здорове суспільство опирається на людський фактор, а не на чинник індустрії, в іншому разі людство не роблячи глибинних висновків повертається до минулих помилок історії.
       

Питання можливого перейменування стосується не лише росіян та волгоградців, а усіх народів колишнього СРСР, зокрема нас.
Ми українці також маємо право обговорювати це питання, оскільки (в період ІІ Світової війни загинуло близько 10 000 000 українців 8 ). Страшенна кількість, вина за яку лежить не лише на Гітлері, а і однозначно на Сталіні в результаті прийняття ним особисто ганебних рішень щодо співпраці із нацистами напередодні війни, неоднозначної організації бойових дій, неналежної евакуації мирного населення.
Вибір навколо назви міста на Волзі ставить російський народ і головне владу зокрема перед величезною відповідальністю за страшне минуле сталінської доби. Розуміння того, що Сталінградська битва - це не перемога Сталіна як міф про видатного воєначальника, а відчайдушна перемога радянського народу попри масову диспотію проти нього у післяреволюційні роки ленінсько-сталінського керівництва більшовицької системи, дає змогу прийняти адекватне рішення. Тому, в разі увіковічування тирана, росіянам потрібно в першу чергу звернути свою увагу на страшенні злочини сталінських часів і категорично визнати шлях розвитку їхнього народу – безбожний ідеалізм тиранії чи ціннісні орієнтири духовного людського життя.
(Стаття Артема Марченка)

Список посилань використаних джерел на дати та цифри:

1.     Офіційний сайт Служби безпеки України

2.     Російськомовна Вікіпедія

3.     Офіційний інформаційно-довідковий портал Волгограда

4.     Офіційний інформаційно-довідковий портал Волгограда
Російськомовна Вікіпедія
VOLGOGRAD.RU – перший волгоградський. “Сталінград. Хроніка великої перемоги”

5.     “Військова рада при народному комісарі оборони СРСР. 1-4 червня 1937 року. Документи і матеріали” Н.С. Тархова, К.А. Абрам’ян, В.А. Арцибашев, М.С. Астахова
“Репресії  в Червоній армії: Підсумки новітніх досліджень” М.І.Мельтюхов
Російськомовна Вікіпедія

6.     База радянської репресивної політики
Російськомовна Вікіпедія

7.     “Сталінські депортації. 1928-1953” О.М. Яковлєв

8.     Офіційне інтернет представництво президента України