Усім вільнодумцям присвячується
Журналістику,
неформально, по праву називають четвертою владою. Як показує практика, така
висока оцінка є небезпідставною. Саме журналісти доносять до широкої громади
міст, країн, цілого Світу інформацію, яка надає важливі знання про події,
що повсякчас трапляються навколо нас. Людство має змогу знати, оцінювати,
думати, діяти, змінювати, що є беззаперечним фактором розвитку. Будь-яка
спільнота в своєму ідеалі прагне вільного, безперешкодного доступу до інформації
– це є показник демократичних цінностей такого суспільства. В іншому випадку це
ознака регресу.
Журналістське
право, його захист, вільний доступ до публічної інформації, розслідування, свобода
слова - все це той арсенал, який і дає змогу журналістиці відігравати важливу
роль у формуванні демократії.
За 21 рік
незалежності України, випадки порушення прав, перешкоджання, погрози, посягання
на життя представників ЗМІ мали своє місце. Найгучнішою справою, такого роду подій,
було зникнення безвісті відомого журналіста Георгія Гонгадзе. Ця трагедія стала
шоковою не лише для української громади, а й для усього Світу. Георгій своїм
прикладом демонстрував характер, волю, мужність справжнього вільнодумця. Та
нажаль, за свою позицію, поплатився життям.
Для усіх Гонгадзе
став героєм, символом свободи, прикладом мужності. Та чи героїзм, в умовах жорсткого ризику, є метою формування демократичної України ? Сама можливість таких
випадків, є ознакою хворобливості нашого рівня демократії в державі,
вседозволеності та безкарності, відсутності високого рівня ідеалів розвитку та
моральних принципів. Адже тим, хто це зробили, природою свого викривленого
сприйняття життя і людських цінностей, ніколи не зрозуміти, що для люблячої
мами - це син, блиску чиїх очей вона вже ніколи не побачить, для дружини і
дітей - це люблячий чоловік і батько, захисник, опора, яку в них відібрали, що
такі методи в кінці-кінців є початком саморуйнації і резонансом підвищеної
уваги.
Історія Гонгадзе мала б стати прикладом хоробрості для усіх представників “вільного пера”, а головне прикладом покарання для будь-якого чиновницького класу, угрупувань
чи окремих осіб, викарбуватися публічною аксіомою неможливості, такого характеру подій, в
побудові демократичного суспільства.
Та наразі в
системі, яка склалася у нашій країні, ніхто не міг застерегти цієї трагедії, оскільки
вільнодумство стало ознакою небезпеки в нашій державі. Нажаль, випадки
порушення прав журналістів, та посягання на їх життя і здоров’я мають місце до
сьогодні. Прозорості у такого плану справах мало, мало її і у справі Георгія, проте є
надія на спільну зрілість та відповідальність.
Ця давня, а
насправді така актуальна жахлива подія, має стати основною метою, уроком,
прагненням української громади до свобод та побудови демократичних цінностей. Переконаний,
що ця зрілість обов’язково прийде, цьому приклад те, що за останні роки
спільнота журналістів навчилася гуртуватися у питаннях, які порушують їх права.
До цього, обов’язково, прийде і українське суспільство загалом. Формування
такої свідомості - є нашим спільним завданням !
(Стаття Артема Марченка)

