ЄДИНИЙ КАНДИДАТ ВІД ОПОЗИЦІЇ - гипотаксис партійних еліт

Єдиний кандидат від опозиції, теза, яка в першу чергу опирається на певній спільній цілі фрондальних політичних спільнот - відсторонення сьогоднішньої влади. Проте …

Кожна партія базується на людському активі: штаб (група приймаюча рішення), депутатський корпус (якщо говорити за парламентські фракції), зрештою місцеві осередки (найбільш чисельний актив).

Вся ця структура першочергово тримає свою діяльність на психологічних факторах. Формуються програмні засади, в деяких випадках ідеологія, на перший план виходить командна ціль. Місцеві осередки працюють на побудову районних, міських, обласних депутатських фракцій, голови орієнтуються на місця у верховній раді, вже існуючі парламентські депутатські групи думають про губернаторські та міністерські позиції. Увесь цей процес є фундаментальною формою політичного об’єднання в боротьбі за владу.

Лідер в такій команді є мотором великого партійного механізму. Тому цей механізм, для подальшого безперебійного функціонування, зацікавлений у потужній роботі свого двигуна. Все інше це популізм або технічна позиція в формулюючому процесі.

Зрештою усунення діючого президента від управління державою не може слугувати ідеологією для масштабного партійного утворення. Зняття Януковича як основоположна ідея аж ніяк не може замінити у “Свободі” переконання націоналізму чи в “УДАРі” лібералістичні засади. Чому ще в першому турі націоналісти мають голосувати за ліберала чи ліберали за націоналіста? Існувати може лише спільна тимчасова союзна ціль, боротьба із теперішнім керівництвом, щоб з опозиції прийти самим до влади. В іншому випадку можна сформувати єдину партію, назвати її як приклад “Опозиція”, а світогляд замінить символ боротьби із “Регіонами”. Піти шляхом доби “помаранчевих” помилок, збитися в одну не зручну рукавичку, де кожному буде вкрай тісно та темно.

         

Можна говорити про якусь аморальність таких суджень, адже існує найголовніша концепція – повалення діючого режиму. Проте висунення партією свого кандидата в президенти є природною спільною амбіцією конкретної політичної групи. Потрібно все називати своїми іменами, бути відвертими, залог сильних формувань боротьба за владу.

Звичайно структура може залишатися підкореною, залежною від іншої структури, так би мовити бути пасивним учасником.

Як показує практика – це початок кінця. Оскільки політичне формування опирається на партію та лідера. Кому потрібний незадоволений актив? Лише тим, хто готовий ним пожертвувати. Таким може виявитися лише не стійкий партійний механізм (в першу чергу штаб, група приймаюча рішення, а різних ланок активісти залишаються жертвою обставин).   

Ми можемо говорити про невміння домовлятися, про неефективність досягнення цілі, про недоречні амбіції. Проте це не вірне судження. Так можуть думати і говорити люди відчужені від конкретних політичних об’єднань, далекі від основ її формувань, або зацікавлені особи в інших конкретних сценаріях. Вони не розуміють, що політична партія – це одностороння організація боротьби і самопожертви є недоречними. Тому жертвувати партійним активом, програмними засадами, структурою - не далекоглядна перспектива.

Також тези про те, що єдиний кандидат стане мішенню для влади чи одного учасника виборів можуть зняти із перегонів і саме тому опозиційних кандидатів має бути багато, відходять на другий план. На перший план виходить природна політична амбіція в змаганні за владу. Потрібно чітко розуміти, опозиційні партії не являється єдиним ідеологічним механізмом, тому конкуренція в своїх рядах є нормальним демократичним процесом. Їх об’єднує лише тимчасовий союз навколо певної цілі. Саме перший тур покаже хто вийде на фінішну пряму.

І взагалі як визначити єдиного кандидата? За соціологією?

Можна згадати як “УДАР” і “Батьківщина” домовлялися за єдиних кандидатів у місті Київ. В результаті все виявилося з точністю навпаки. Оскільки соціологічні центри вже давно залежні. Визначати незалежних справа не чистоплотна. Вже не кажучи про властивість відсоткових коливань популярності того чи іншого претендента в короткі терміни. 
Тим більше ймовірна реакційна дія появи нових лідерів у державі.

 

Що може слугувати фактором об’єднання опозиційних сил в боротьбі за владу? Ні, не єдиний кандидат в першому турі. А саме, спільна домовленість перед першим туром активної підтримки того не провладного представника, який пройде вже у другий тур. Це і буде слугувати суспільно-політичним показником в умінні домовлятися.

Зрештою кандидат володіючий реальною соціологічною картиною, оцінюючий власні можливості та позиції своєї команди, може в добровільному порядку зняти свою кандидатуру на користь інших або іншого репрезентанта опозиції. За певних вигідних домовленостях така ініціатива цілком реальна. Або як це найбільш вірогідно, за домовленістю фінансових груп (ось тут вже будь-яка ідейність втрачає свій смисл).

Інакше не буває.
(Стаття Артема Марченка)